Ефект голки

Доказова медицина – штука ефективна. Але головна аксіома лікаря “не нашкодь” може обертатися протилежною стороною медалі. Трапляються моменти, коли вглядаєшся і бачиш логічні помилки.

Наприклад, пацієнт говорить лікарю: “Я за доказову медицину, я не приймаю муколітики”. А в чоловіка добрий такий бронхіт. Тобто, якщо “дітям до 3-річного віку муколітики на домашньому лікуванні протипоказані”, то дядько так і прочитав: “муколітики протипоказані”. А навіщо там деталі йому про дітей, він зрозумів же, доказово же. Багато хвороб і правда минає самостійно, але ж не все. А ін’єкції взагалі можуть здатися “недоказовими” з викривленої точки зору.

Перші описи користування шприцом приводить Гіппократ, який вводив рідини з мішка (сечовий міхур тварин) у судини пацієнта через трубку з тростини. Кола кровообігу та капіляри були відкриті відповідно Гарвеєм і Мальпігієм в XVII ст. у Європі. З міхурів ссавців та риб лікувальні рідини вводили в вени через очин пір’я птахів. Шприц приблизно такого вигляду, який ми знаємо сьогодні, був винайдений Правасом та Вудом аж в XIX ст., а одноразовими вони стали лише в 1950-х.

Мені здається, що голка шприца, завдаючи неприємного болю, може дати помилкове враження, що так лікуватися краще. Тобто багато кому здається, що антибіотик у шприці через укол діє краще, ніж той самий антибіотик через рот. Що “лучче прокапацця”, ніж пити аналогічний розчин.

А тепер глянемо на голку під іншим кутом. Консервативний страх всього незрозумілого викликає опір до вакцинації. А голка примножує ефект страху.

Проте гіпотези, на основі фактів вони чи без них, не відміняють законів природи. Ліки через голку частіше всього такі самі, як ліки через рот. Так само щеплення не стають серйозним випробуванням для організму, коли вводяться через голку. Так, інколи є лише одна форма введення та певні деталі, але текст в дужках такий… комусь нудний, непомітний.

Ефект голки ~не~ працює.