Дитячі казки для дорослих

“Давай зіграємо в лікарню”, – іноді бавляться діти, – “ти будеш хворим, я тебе лікуватиму”. Звичайна ситуація. А уявіть, що дитина грає роль хворого, а дорослий, вплутавшись у гру та втративши спокій, возиться з пацієнтом місяцями, роками. Дивна ситуація, чи не так?

Витоки хвороби

Одного разу дитина переносить ГРВІ або щось іще. Температурить, залишається вдома, пропускає уроки. Турбота, оточення родичів, домашнє тепло – що може бути краще. У деяких сім’ях трапляється так, що хворій дитині приділяється більше уваги, аніж здоровій. Тоді хвора дитина відчуває себе більш захищеною, більш забезпеченою піклуванням, ніж у здоровому стані. Можливо, у дитини проблеми в школі, можливо, проблеми в родині. Дитина може захотіти хворіти знову і знову, щоб відчуття затишку повторювалося.

Чимала частина підвищень температури у дітей шкільного віку фіктивні. Це гра, що йде коріннями в психологію поведінки. Несправжня хвороба дарує увагу мами, увагу тата, увагу бабусь і дідусів, офіційний прогул школи.

У цю гру, підтакуючи та не розуміючи, грає вся рідня. А лікарі шукають-шукають причини лихоманки неясного походження і не можуть знайти. Папка історії хвороби містить десятки аналізів крові, сечі, дослідження на глисти й іншу гидоту, КТ та МРТ, відвідування всіляких бабусь та шаманів-ясновидців, інколи навіть звернення батьків до медичних держструктур.

Барон-брехунець

Синдром Мюнхгаузена – розлад, коли пацієнт симулює симптоми, щоб отримати лікування, а на додачу увагу і турботу, яких не вистачає. У дітей синдром часто проявляється у вигляді симуляції лихоманки.

Нерідко батьки приводять юного барона або баронесу до нас на імунологічний прийом. Зазвичай вся папка з медичними дослідженнями, що ретельно поповнювалася роками, вже підказує, що всі аналізи здані, всі небезпечні діагнози виключені, що карти розкриті і підозри не даремні.

Наводжу приклади розвитку фіктивної лихоманки: приклад 1, приклад 2. У колег, дитячих імунологів, ціла колекція таких розповідів та записів.

Як розпізнати фіктивну лихоманку

Перше – як виміряна температура. Найчастіше діти стискають термометр, створюють додаткове тертя в пахвовій області. Деякі діти демонструють унікальні таланти доводити число на термометрі до 40-42 градусів.

Хочете перевірити справжню температуру – залиште дитину, нехай доведе градусник до жарких цифр. А потім нехай переміряє, але вже з вашим контролем процесу. Нехай дитина ляже, поставить градусник під ту ж руку. Рука повинна знаходитися уздовж тіла. Покладіть свою долоню на передпліччя дитини і стежте, щоб рука була розслаблена. О диво – відсутність гіперзажимання руки розкриє правду.

Друге – супутні ознаки. Коли у людини є реальне підвищення температури, це не тільки число на градуснику. Це ще й жар, почервоніння шкіри, біль у м’язах, загальна слабкість, частіше серцебиття та дихання. Якщо у дитини відсутні всі ознаки лихоманки, а є тільки показник градусника – це підгрунтя для підозр.

Третє – дивні перепади температури. То в дитини 40 градусів, то через п’ять хвилин вже 37. Так не буває, різкі падіння температури погіршують самопочуття, викликають запаморочення і навіть непритомність. Якщо дитина активна, жвава, а показник температури високий – знову місце підозрами.

На слова однієї мами “так-так, іноді температура падає з 42 до 36,8 градусів за п’ять хвилин” відповідь сина-симулянта мало не змусила нас сміятися вголос: “Мамо, не за п’ять хвилин, буває навіть за одну”.

Четверте – майже завжди під час шкільних канікул температури немає, вночі температури немає, за пару днів до госпіталізації або під час стаціонарного лікування температури немає.

П’яте – проблеми в сім’ї або школі. Це основна причина ситуації. Це те, що потрібно виправляти з фахівцем.

Що робити лікареві

Виключивши симптоми реальних ймовірних захворювань (інфекції, нейтропенії, онкологія та ін.), взявши до уваги вік дитини, час навчального року, подвійне вимірювання температури (друге контрольне – в присутності батьків), зваживши всі варіанти і зваживши папку аналізів і досліджень, які ні під який патологічний стан не підходять, поговорити з батьками тет-а-тет, без дитини. Пояснити симптоми синдрому Мюнхгаузена. І з чистою совістю вписати діагноз “Фіктивна лихоманка” (код за МКХ-10 – F68). Подальше лікування повинен проводити психолог, обізнаний про цей синдром.