Введення ліків через здоровий глузд

«Нам треба прокапатися» – фраза, яку часто чують лікарі від пацієнтів чи то з кишковою інфекцією, чи з стабільною ішемічною хворобою серця, чи з чимось іще.

Треба розуміти, що лікує не крапельниця, а препарат. Звісно, ваші бажання будуть враховані, але лікар не продавець на касі, його професія існує, щоб приймати рішення на основі медичної науки та оцінки стану хворого. Але не будемо ідеалізувати професію, тому що мають місце ситуації, коли лікар планово призначає внутрішньом’язеву ін’єкцію препарату, коли доступний аналог у формі таблеток, суспензії, сиропа.

Система охорони здоров’я, що базується на ліжко-місцях, схильна зберігати пацієнта у стаціонарі певну кількість днів. Ту кількість ліжко-днів, яка потрібна системі. Виконується план. Логіка, користь та зручність для пацієнта тут другорядні.

Радянські лікарі, пристосовуючись до ситуації з ліжко-днями, довели до досконалості ігри з крапельницями та щоденними болючими уколами. І думка про те, що «завжди так робити і допомагало» заважає сприйняти сучасні дані як лікарям, так і пацієнтам.

Однак за останні десятиріччя препарати пероральної форми (через рот) фармацевтично розвивалися і тепер діють майже завжди так само ефективно, як і при введенні у м’яз.

Так, деякі препарати можна вводити лише внутрішньовенно або внутрішньом’язево. Так, коли пацієнт без свідомості або коли наявне блювання, пити ліки не вийде. А інколи потрібне негайне внутрішньовенне вливання великої кількості рідини, як при ексикозах.

Але частіше всього все просто. Якщо можна ввійти через двері, то лізти у вікно непотрібно.